Серед мандрів вночі, серед гущавини
Вершник самотній чвалав крізь туману мереживо
Почув стогін з глибин повний болю й туги
Так неначе зверталось до нього розчахле дерево
Ой, хто кличе мене? Та, що спить вічним сном
Там у в’язі шорсткім, куди панну запхнули ще теплою
А коли віднайшли: не впізнав ніхто
Таємничий стінопис постав і назвав її Беллою

Белло, що ти робиш у дереві?
Шепіт гілок таємниці не видає
Хто вселив навіки Беллу до дерева?
Лиш вітер байдужий в’яз шорсткий гойдає

Потьмяніла обручка твоя золота
Та біліють у місячнім сяйві тендітні пальчики
Ще один чобіток та подерта тафта
“Руку слави” знайшли недалеко. Ось і всі натяки

Белло, що ти робиш у дереві?
Шепіт гілок таємниці не видає
Хто вселив навіки Беллу до дерева?
Лиш вітер байдужий в’яз шорсткий гойдає

Хоч вросла у гілля
Дожене й не відпустить
Їх вдячність моя
Белло, що ти робиш у дереві?
Шепіт гілок таємниці не видає
Хто вселив навіки Беллу до дерева?
Лиш вітер байдужий в’яз шорсткий гойдає
Відьомський в’яз гойдає