[Куплет 1]
Ніяк не надивлюсь… Хоч за вікном все теж…
Але ти бачиш значно далі, друже, як ростеш…
Але ти бачиш значно більше, друг, і зазвичай
Ти бачив свою радість, а розгледів там — печаль…
Ти бачив свою силу, а розгледів свою — біль…
І бачив в тому — цукор, а розгледів в тому — сіль…
Але з кожним своїм кроком натираючи мозолі
Ти зміг побачити, що є і цукор в тої солі!
Із ростом розумів, де холодно від злив, —
Твій корінь, що в тобі заритий Господом — міцнів!
А де світило сонце, було тепло, де високо
Зійшло твоє коріння, чи творіння і засохло…
Де бачились лучі від сонця, де долав
Перепони — зрозумів, що дійшов тільки до ламп!
І вимкнувши їх всі, дописавши свої шпори
Ти думав там стіна, придивився вийшла — штора!

[Приспiв]
Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки
Човнами із калюж пливуть мої зірки…
І падають, як раз, до босих моїх ніг!
І я біжу, але ніяк не добіжу до них!
Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки
Човнами із калюж пливуть мої зірки…
І падають, як раз, до босих моїх ніг!
І я біжу, але ніяк не добіжу до них!

[Куплет 2]
Ніяк не надивлюсь… Із друзями росту…
Спочатку бачив повну пляшку, а потім пусту…
Спочатку бачив дружбу нашу, а потім розлом…
І те що нас звязало виявилось не вузлом…
Писав до забуття, все навів, а потім — стер…
Де бачив своє життя, — розгледів свою смерть…
Там, де бачив повний злет, — виходить низько впав…
Де бачив по пояс все, — ледве подолали вплав…
Побачив свої цілі, придививсь — вони не цілі!
Бачив яблуко Адама, придививсь — воно в руці є…
Так бажені без тями — гострі вершини гір, —
Лишились камінцями у розбитих берегів…
Де море стало річкою, а в річку неба крізь
Упала зірка нічкою, поки я ріс і ріс…
Зробила її калюжою, під ноги дітвори
Де ще плавають — не тонуть нескорені зірки!
[Приспiв: x2]