Примарна прогулянка

Я перебуваю тут уже кілька годин, а може й кілька днів
Ніяких орієнтирів. Я б сказала, що я за кілька сотень кілометрів від космічної станції
Звичайний вихід у відкритий космос, який пішов не так після вибуху одного з модулів
Не пощастило
Я не знаю, що сталося з іншими
Тепер я одна, підвішена в порожнечі, нездатна поворухнутися, маріонетка без ниточок
І я кричу крізь свій алюмінієвий каркас, але який сенс?
Чи мене хтось чує?
Відповіді немає. Я здаюся
Раптом, у напівсні, я чую їхні голоси, що долинають здалеку...

Я намагаюся розгледіти крізь брудне скло скафандра, звідки лунають ці голоси
Кілька кольорових плям вдалині, що збільшуються на очах…
Скафандри
Раптом мені стає спекотно, я тремчу і з полегшенням чекаю, що їхній дрейф приведе їх до мене
Але коли вони досягають мого рівня, я не бачу нічого, крім порожнечі всередині
Загублена в космосі, я щойно перетнулася з примарними космонавтами...