Ми сиділи біля гори
Говорили до пізньої пори
Сонце встало, сонце зійшло
Сніг пішов – нас із тобою замело
Замело, занесло, закрутило
І ми зникли, шукаючи миру
Полетіли зі світу страждань
В світ ілюзій та наших бажань
Хтось вважає, що це погано
Я гадаю, мені так само
У цьому світі якась метушня
Що вбиває мене щодня
Хтось вважає, що це погано
Я гадаю, мені так само
У цьому світі якась метушня
Що вбиває мене щодня
Боже як же мені самотньо
У світі, який горить незворотньо
В тілі що давить назовні мене
В думці, яка точно наздожене
І не тільки мене вбивають
І себе зсередини з'їдають
Виколуплюють суть і єство
Ну яке в біса тут: «волшебство»?
Про яку країну йде мова?
Її з‘їсти завжди готові
Про який ми мріємо світ?
Ховаючи заповіт
Хтось вважає, що це неправда
Я скажу: побачите завтра
В цьому світі де кожного дня
Відбирають чиєсь життя
Боже як же мені самотньо
У світі, який горить незворотньо
В тілі що давить назовні мене
В думці, яка точно наздожене
Здається, що наша велика помилка
Судити за спробу почать з «понеділка»
За намагання стать тим, ким захоче
Доки він спробу свою не прострочить. інакше в тортурах життя проживе, нещастям своїм нас всіх вижере
І себе, і мене, і навіть країну
І не відчуватиме він цю провину